До Дня народження присвячується

26 березня 2017 року мало виповнитися 40 років герою АТО, мізочанину Сергію Шолудьку.

Шолудько Сергій Олексійович народився 26 березня 1977 р. в с. Кунин на хуторі Дзіндзілівка. «В день його народження була весняна гарна погода - пригадує мама. Сім’я жила на хуторі в маленькій хатині, в якій і світла не було. Сергій ріс гарним хлопчиком із кругленькими щічками.

Сергій (ліворуч) із братом Ігорем 

З братом Ігорем любив бігати по ровах (рівчаки засаджені лісом), гойдатись на верхівках дерев, взимку їздили на санях, а як підросли – на лижах. Яка радість була в хлопців, коли тато зробив для них гойдалку на черешні!

Влітку Сергій любив ходити в ліс по суниці, гриби, а ще дуже любив читати книги. Ще в школу не ходив, а в Мізоцьку бібліотеку за книгами їздив сам.»

Обоє братів чим могли допомагали бабці по господарству, коли батьки були на роботі.

В перший клас Сергій пішов в 1984 році в Мізоцьку середню школу. Важко було добиратися на навчання з хутора маленькому першокласникові, особливо взимку, коли перемітало дороги снігом на висоту його зросту. Коли батьки побудували новий будинок в Мізочі і перебралися туди жити – Сергій був уже в третьому класі. Тепер до школи було бігти близенько, бо вона знаходилася по тій же вулиці Гагаріна, що і його будинок. 

Зараз цю вулицю перейменовано на вул.. Сергія Шолудька.

На змаганні з конструювання 3 кл. (Сергій в центрі)

В початкових класах вчився на відмінно, а в старших – на середньому рівні. Класним керівником Сергія була Лахман Наталія Миколаївна.

Сергій був звичайною дитиною, мав багато друзів, під час навчання в школі займався в фотогуртку. З Сергієм ми навчалися в одному класі не підозрюючи, що в майбутньому доля поєднає нас і ми станемо подружжям.

Сергієві - 16

Після дев’ятого класу Сергій вступив в Острозьке СПТУ №28, по закінченню якого пішов працювати водієм в бурякорадгосп «Мізоцький». 

Сергій студент (стоїть ліворуч)

У 1996 році був призваний на службу в армію. Спочатку служив в учбовій частині в м. Бердичеві, а згодом був переведений в м. Здолбунів, служив в комендатурі водієм.

Повернувшись із армії – пішов працювати пожежником в Мізоцьку пожежну частину.  Одружився. В 1997 році народився син Михайло, Сергій радів, адже дуже хотів сина. А в 1999 році народився син Дмитро, ще одна татова потіха. Сини згадують Сергія, як доброго, хорошого тата, який допомагав їм і роботою і доброю порадою.

В 2000 році Сергій влаштувався працювати в Мізоцьку загальноосвітню школу-інтернат слюсарем по ремонту та обслуговуванню газового обладнання. Там працював 15 років.

На службу в зону АТО Сергія призвали 10 березня 2015 р. Родині сказав: «Треба. Відслужу і повернусь». Проводив на службу його тільки брат Ігор, Сергій не хотів, щоб їхали проводити всі рідні, казав, що так важче буде прощатися. Перші 45 днів проходив службу в військовій частині в селі Дівички Київської області, де знаходиться військовий полігон та навчальний артилерійський полк. Через 45 днів перевели у військову частину В 2095 в селище Мирне, Запорізької області.

З 23 травня 2015 року знаходився на службі в Донецькій області, Володарському районі в «Секторі «М». Тут призначають Сергія головним сержантом-командиром гармати протитанкового артилерійського взводу Бригади-56. Так, як Сергій мав водійські права – КрАЗом перевозив бійців на бойові точки, провізію, зброю… Був випадок, коли машину обстріляли, але у розмовах із рідними по телефону він завжди казав: «У мене все нормально».

23 вересня 2015 року сталася трагедія: не витримало серце Сергія – зупинилося. В цей день він спілкувався з рідними по телефону, старшому синові Михайлу повідомив радісну новину: підписано рапорт на відпустку. Ніщо не віщувало біди. І коли прийшла страшна звістка, що Сергія не стало – ніхто в це довго не міг повірити.

Після демобілізації побратими приїжджали вшанувати пам’ять Сергія на його могилу. Вони казали, що свого командира не забудуть ніколи.

Сергій був хорошою, доброю людиною. Мав багато друзів, яких завжди готовий був підтримати. Майже всю роботу міг і вмів робити. Любив ходити в ліс, на полювання, на риболовлю. Любив відпочивати із сім’єю, друзями на природі.

Рідні не можуть оговтатись від такої втрати. Герої не вмирають! Вони з нами будуть жити вічно в наших душах, в наших серцях!

 Спогади дружини Сергія - Тетяни Шолудько

20 березня 2017 р.