Історія Мізоча

Історична довідка про селище Мізоч




 Герб Мізоча


На території Мізоча люди селились здавна. Свідченням цього є рештки посе­лення доби неоліту, а також знахідка скарбу римських монет II —III ст.
Згідно із «Переліком пам’яток культурної спадщини Мізоцької селищної ради»: 
1.      за 700 метрів на захід від Мізоча, біля колишнього комбікормового заводу (мис першої надзаплавної тераси правого берега річки Стубли) знайдено давнє поселення, яке датується ІХ-VI тисячоліттям до н.е. – ІІ половиною ІІІ тисячоліття до н.е. Розмір поселення 300 м2. Поселення занесено до «Державного реєстру нерухомих пам’яток України» під №56 від 10.08 1995 року.
             На північно-східній окраїні Мізоча (мис першої надзаплавної тераси правого берега річки  Стубли) знайдено давнє поселення, яке датується ІХ-VI тисячоліттям до н.е. – ІІ половиною
       ІІІ тисячоліття до н.е. Розмір поселення 600 м2. Поселення занесено до «Державного реєстру нерухомих пам’яток України» під №56 від 10.08 1995 року.
3        На відстані 1 км. на захід від Мізоча (мис першої надзаплавної тераси правого берега річки Стубли) знаходиться давня «Майстерня» ( Тишнецько - комарівська культура), яке датується ХV-ХІI тисячоліттям до н.е. Розмір пам’ятки – 400 м2. Занесено до «Державного реєстру нерухомих пам’яток України» під №56 від 10.08 1995 року.
Перша письмова згадка про Мізоч датується 1322 роком. Після Люблінської унії 1569 року Мізоч як село Луцького повіту Волинського воєводства перебував у складі шляхетської Польщі. Село було невелике. 1583 року тут сплачували податок 12 димів, 15 городників. 1642 року в селі налічувалося 20 димів.
В книзі Теодоровича Н.И. «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии» говориться: «Местечко Мизочь, под именем села Мезоча Старого, как имение епископии Луцкой и Острожской, упоминается в акте от 1585 г. 25 ноября,- в листе королевского коморника Николая Рокицкого о вводе епископа Кирилла Терлецкого в епископию Луцкую и Острожскую, при чем исчисляются имения, принадлежавшие этой епископии ; в числе имений значится между прочим – село Мезоч Старый… двор и село Мезоч Новый. Еще оно, под именем Мезоча Малого и Великого… упоминается в акте от 1322 года – в фундационной привилегии вел. Князя Луцкого и Владимирского Любарта Гедиминовича…  Еще оно под именем села Мезоча, упоминается в акте 1564 года в заявлении землянина Остафия Рогозы и с ним двух человек бояр владыки Луцкого о нападении на них в лесу близ села Мезоча разбойников»
З оповідей про Мізоч напрошується така легенда. У сиву давнину крізь лісові хащі пробива-
лись якось княжі мисливці, аби зловити для дитинця ведмедика, тобто, як тоді казали, "меза". Пробігав час, та мез ніде не появлявся. Але одного дня, коли лягли відпочити, зачули грізний рев. Мисливці стрепенулись, вхопили за списи, та дарма: мез та ведмедиця пірнули в гущавину. Отямившись, один з них прорік: "Слава Богу, що через того меза ще не скоїлася з
 нас трапеза!" Вони знали, що ведмедиця з малям вступає у жорстокий бій з ворогом. Мислив-ці пожурились і, залишаючи це місце, усім стрічним розповідали про свою пригоду. Пробіг 
час - і околицю біля лісової кринички стали називати Мезом, а основане в ній село - Мезочем (Мезочком). Існує і таке пояснення походження назви селища: Мізоч побудовано в низовині "Низоч" з роками ця назва перетворилася на Мізоч.За іншою версією назва селища пішла від прізвища купця Мізоча, який на півдорозі між Острогом і Дубном відкрив корчму, довкола
якої поступово будувалися селяни, так і утворилося поселення.
В 1648—1654 рр. село було ареною боїв, у яких брали участь місцеві жителі та поляки. Кількість димів зменшилась до 6. Після нападу татар 1676 року не лишилось жодної будівлі. Село після цього довго було пусткою. Лише в 90-х роках XVII ст. тут з'явилося 2 дими. В наступні роки поселення поступово зростало.
З 1720 року Мізоч належав сім'ї магнатів Карвицьких. У 1759 році за їх клопо­танням польський король Август III надав Мізочу статус містечка. Наприкінці XVII ст. - на початку XVIII ст. за проектом відомого майстра садово-паркового мистецтва, ірландця Діонісія Міклера закладено великий парк із заповідником "Соснина", де утримувалися рідкісні тварини, із великим фруктовим садом, та мальовничим ставком, який утворився завдяки будівництву двох гребель на річці Стублі.
Коли відбулося возз'єднання Правобережної України з Росією, Мізоч увійшов до складу Волинської губернії. Містечко залишилось у володінні польських магна­тів Дуніних-Карвицьких.
1803 року в маленькому дерев'яному будинку було відкрито парафіяльну школу. 1831 року засноване приходське училище, де навчалося 70 дітей, з них 60 хлопчиків і 10 дівчаток. У 1871 році відкрито однокласне народне училище, яке в 1911 році було перетворене на двокласне, тут навчалось 100 хлопчиків і 40 дівчаток. У 1866 року Мізоч став волосним центром, у ньому налічувалося 1526 жителів. У 1868 році тут діяли пивоварний і шкіряний заводи. На пивоварному працювало 5 робітників. Протягом року в містечку відбу­валося 11 ярмарків. Населення Мізоча в той час складалося із поляків, які становили в основному місцеву інтелігенцію; євреїв, які займалися торгівлею і ремеслами; українців, які працювали в сільському господарстві та на місцевих підприємствах.
В 1878 році побудована в Мізочі церква Різдва Пресвятої Богородиці.

 В книзі Теодоровича Н.И. сказано: « Построена в 1878 году на средства прихожан, деревянная совмесно с такою же колокольнею, одноглавая, крыта жестию, прочна…»
В книзі Цинкаловського О. «Стара Волинь і Волинське Полісся» сказано: «В Мізочі була дерев’яна церква з 1878р., костьол мурований, синагога, 2-клясова школа, бровар, лікар і аптека…»
Костел Яна Непомуцена в Мізочі.

 1878 року в Мізочі споруджується великий цукровий завод.
1880 року — дру­гий пивоварний. У 1885 році з невідомих причин цукровий завод згорів. Відбуду­вали його лише 1895 року. Тоді ж підприємці Бродські заснували товариство Карвиць-Озерянського цукрового й рафінадного заводу (так тоді називався Мізоцький цукровий завод). На підприємстві працювало 110 робітників. З 1890 року в містечку стали виробляти сукно. 6 ткачів виготовляли за рік 1 тис. м сукна.
В енциклопедії Брокгауза Ф.А. і Ефрона И.А. за 1896 рік написано: «Мизочь – мст. Волынской губ., Дубенского у., при р. Стубелке. Жит. 2208, дворов 305, церковь, школа, пиво-медоваренный завод».
1900 року Дунін-Карвицький заснував горілчаний завод.Напередодні першої світової війни від станції Озеряни до Мізоцького цукрового заводу була прокладена вузькоколійка.

Мізоцька залізнична станція

Крім того в містечку була волость, міщанська управа, пошта, телеграф, земська поштова станція, акцизний дозір, земська амбулаторія, 2 аптечні склади, 22 крамниці, горілчана крамниця,  склад сільськогосподарських машин, 2 ресторани, 4 готелі: "Європейський", "Львівський", "Полонія", "Варшава". 
17 вересня 1939 року в Мізочі встановлюється радянська влада та створюється 
волосний комітет, який очолив Я. К. Мельник. Поміщицьку землю було конфісковано
 і розподілено її між безземельними та малоземельними селя­нами. Було створено в 1939
 році Мізоцьку МТС, та відкрито неповну середню школу з рідною мовою викладан­ня. 
В 19 класах навчалося 747 учнів, працювало 15 вчителів. Відкрились бібліо­тека, 
клуб (Приміщення католицького костелу розділили на два поверхи. На першому була 
бібліотека, а на другому – клуб, де тричі на тиждень демонструвались кінофільми). 
Костел переобладнали і назвали: "Кінотеатр ім. 40-річчя жовтня"

З 1939 року по 1959 рік Мізоч був районним центром, селищем міського типу.
В 1940 році організовано сільсько­господарську артіль ім. Робітничо-Селянської 
Червоної Армії (РСЧА). Колгоспові було передано поміщицький маєток. Головою
артілі став С. М. Слобода. Колгосп мав молочнотоварну ферму, вівцеферму, 
птахоферму, пасіку, зарибнені ставки.
    27 червня німецько-фашистські загарбники окупували Мізоч.
     В жовтні 1942 року в рові за Мізочем (за цукровим заводом) фашистами було розстріляно
     близько 4000 євреїв, серед яких 2300 євреїв з Мізоча, а інші – з прилеглих сіл.
4 лютого 1944 року Мізоч визволили воїни 24-го стрілецького корпусу під командуванням генерал-лейтенанта М. І. Кірюхіна.
В 1944 році почала працювати МТС, в наступному році відновлено колгосп ім. РСЧА.
 Головою обраний Ф. Д. Марчук. Цього року в селищі організовано райхарчокомбінат. 
Першого післявоєнного року в Мізочі відкрили середню школу. Розмістили її у 
двох пристосованих приміщеннях. У 1944/45 навчальному році в школі навча­лося 512 
учнів, працювало 22 педагоги. В 1945—1946 pp. було завершено відбу­дову амбулаторії, 
школи, клубу, бібліотеки. В селищі видається газета "Перемога"

В Мізоцькій типографії (Шакірова К.М. набирає текст)

1950 року збудовано нові корпуси Мізоцької машинно-тракторної станції (МТС ). Оранка і
сівба зернових були пов­ністю механізовані.
В 1950 році ланкову Зінаїду Шах нагороджено орденом Тру­дового Червоного Прапора, та присвоєно  звання Героя Соціа­лістичної Праці. Населення Мізоча обирало її депутатом обласної Ради депутатів трудящих, депутатом Верховної Ради УРСР четвертого і п'ятого скликань. В 1966 році 3. С. Шах обрали почесним громадянином Мізоча.

1961 року на базі колгоспів ім. РСЧА, ім. Жданова села Старої Мощаниці та ім. Кірова села Білашева створено радгосп Мізоцького цукрокомбінату із відділеннями в селах Білашеві, 
Озерці, Старій Мощаниці. За господарством закріплено 5998 га сільськогосподарських угідь,
 у т. ч. 3697 га орної землі. Воно має 37 тракторів, 15 комбайнів, у т. ч. 10 зернових. Основне спрямування діяль­ності радгоспу — вирощування насіння цукрових буряків. При цукровому комбінаті діє комплекс відгодівлі великої рогатої худоби на 3500 голів.
З 1961 року в Мізочі діє відділення «Сільгосптехніки». Крім технічно оснаще­ної ремонтної майстерні, підприємство має 32 автомашини, 33 трактори, 69 різних сільськогосподарських машин. Тут працює 158 чоловік.

Розвивалася в селищі і промисловість. 1953 року завершено відбудову цукро­вого заводу. На базі харчокомбінату і пивзаводу 1958 року створено продкомбінат (в 1964 році він став називатися харчокомбінатом), діє ковбасний та рибний цехи. 1960 року споруджено новий корпус маслозаводу. У селищі діє автобусний парк, споруджується міжколгоспний комбікормовий завод.
Комбікормовий завод

1965 року відкрито нове підприємство — Мізоцький філіал Львів­ського заводу електроосвітлювальної арматури. Наступного року тут почали випус­кати світильники, настольні лампи, торшери, підвіски. 1971 року в селищі пущено новий хлібозавод.
Виросло нове селище цукрового комбінату. Його прикра­шають три сквери загальною 
площею понад 6 га. Побудовано великий Будинок культури цукрового заводу, в приміщенні якого розміщено кінозал, танцювальний зал, більярд, бібліотека...

Будинок культури Мізоцького цукрового заводу 

 За останні роки забруковано понад 50 тис. кв. метрів вулиць, понад 3 тис. кв. метрів тротуарів. З 1950 року по­чав діяти водопровід. Селище повністю електрифіковано. Є телефонний зв'язок. Працюють від­ділення зв'язку з ощадкасою, готель, дві лазні, перукарня, пральня, 6 майсте­рень побутового обслуговування. Є 34 торговельні точки. З 1971 року Мізоцька лікарня стала районною лікарнею № 2 на 150 ліжок.

Мізоцька ЦРЛ ( до 1959 року тут був Мізоцький райком партії )

З 1963 року при цукровому заводі діє здоровпункт. Всього в селищі працюють 15 лікарів і 65 чоловік середнього медичного персо­налу. Є аптека.
За даними «Паспорта населеного пункту»,складеного і затвердженого в 1911 році Мізоцькою селищною радою: Селище Мізоч Здолбунівського району, Рівненської області знаходиться на відстані 18 км. від м. Здолбунів, та 34 км. від м. Рівне.Площа населеного пункту – 674,1 га.
Площа великого ставка 8,75 га. Площа малого ставка 1,86 га. Кількість домогосподарств – 1210
Населення всього – 3575 чол.На території Мізоцької селищної ради на даний час ( 2014 р.) діють підприємства та організації: громадська організація «Сазан»,  мисливсько-риболовецький клуб «Фазан»
Підприємства: комунальне підприємство Мізоцьке виробниче управління ЖКГ, м'ясопереробний цех «Мізоч продукт»,  ЗАТ «Лісовик», ДП СЛАП держ. Спец. Лісгосп, ВАТ Мізоцьке РТП,  Рівне нафто сервіс ДП, Мізоцька пожежна команда, Ощадбанк, відділення зв’язку, електропідстанція, ветеринарна дільниця, ветеринарний кіоск «Аптечка», Мізоцька районна лікарня, Укрпластсервіс,  ПП по виробництву паливних пелет,  Мізоцьке відділення національної акціонерної страхової компанії «Оранта»,  фермерські господарства -5
Освітні заклади: Мізоцький навчально-виховний комплекс « Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-ліцей»(НВК), Мізоцький будинок школярів та молоді,  Мізоцька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат,  дитячий навчальний заклад «Малятко»,  Мізоцька музична школа.
Заклади культури:  Будинок культури,  Мізоцька міська бібліотека-філія
Служби побуту: 2 майстерні по пошиттю одягу, 2 майстерні по ремонту взуття, 2 майстерні по ремонту побутової техніки, 3 перукарні.
Церкви та релігійні громади: УПЦ Московського патріархату, УПЦ Київського патріархату,
Церква християн віри євангельсько.ї
На території селищної ради зареєстровано 65 приватних підприємців.
В селищі працює понад 20 різноманітних магазинів та кафе. У березні 2014 року відкрито «Нову пошту», куди доставляються товари, замовлені у віртуальних магазинах через мережу Інтернет. В Мізочі діє водогін, (є 2 артезіанські свердловини), електромережа, радіомережа, телефонна мережа (в приміщенні поштового відділення розміщена телефонна станція). Центральні вулиці селища освітлюються в нічний час. Вулиці Мізоча майже всі заасфальтовані. Через селище проходить у різних напрямках велика кількість автобусів та маршрутних таксі.
 До нашого часу збереглися давні назви кутків та вулиць Мізоча: Водомия - дільниця в напрямку Білашева, названа іменем урочища, де була вимита потоками води глибока яма; Вороняча - вулиця неподалік цукрового заводу, при котрій на деревах гніздились ворони; Дрищіека - вуличка, котра веде в поле і можливо, у назві приховує слово дрище "болото"; Забари - колишні забудови за урочищем Бара, де значення "болотисте, непрохідне місце"; Загрибиняни - куток, оснований Загрибиняном; Зачугунка - забудови по другому боці "чугунки" (залізниці), основаної у 1908 році; Липки - старовинна дільниця, де, кажуть, першим осів Липко, хоч дехто пов'язує назву з колишньою липовою алеєю; Красна гірка - дільниця в околиці церкви при "красній" (гарній) висоті; Литовка - куток, який заснував Литовко; Сурмичі - старовинна вулиця, де ніби проживали гравці на сурмах; Щедрівка - місце, де за панування Карвицького влаштовували "щедрівні" вечори, за іншою версією, - "маєтність Щедрика".
Названими є ще такі мізоцькі об'єкти: Адамкоее озеро - зникаюче водоймище на маєтності Адамка; Бережки - берегові луги в бік села Півчого; Важелів - лан, належний колись Важелю; Вінники -поле бувшого Вінника; Відстійник - каскадні грунтові заглибини, де відстоюється вода після миття цукросировини; Волянщина - ліс в околиці села Волиці; Гектари - орний масив з виміром площі на гектари; Голещина - ниви в напрямку села Гільчі; Горбаки - ліс на малих горбах; Діброва - нива на місці колишньої діброви; Дубина - поле біля дубового гаю; Забійня - пасовисько біля м'ясокомбінату; Заправка - луг понад смужкою бензоколонок; Звіринець - колишній лісопарк-заповідник диких звірів пана Карвицького; Кам'янка - урочище за фермою, де ніби був кар'єрний камінь; Кар'єр - глибока яма біля цукрозаводу, в якій страчено фашистами 5 тисяч євреїв; Кунинський горбок - довга висота під селом Кунином; Козацька долина - низина, в якій було розташоване військо Богдана Хмельницького; Колинщина - нива на маєтності Колинка; Окіп - поле неподалік однойменного межового насипу; Сосняки - ланки біля соснової памолоді; Став Карвицького - водоймище на Стублі з колишньою альтанкою пана Карвицького; Суха гора - висота з піщаною вершиною; Ферма [Херма] - забудови тваринного комплексу бурякорадгоспу "Мізоцький"; Хмельниця - урочище, де вирощували, зберігали хміль; Ярище - яристе поле біля глибокої западини.
Мізоч входить до Дермансько-Мостівського  регіонального ландшафтного парку.
В книзі «Дермансько-Мостівський регіональний ландшафтний парк: проблеми становлення» написано: «На Волино-Подільській плиті в межах району існують три структури – Мізоцький кряж, Мале Полісся, Кременецькі гори…». В цій же книзі в таблиці: «Характеристика природно-заповідного фонду Здолбунівського району (станом на 2000 рік) значиться: Мізоцький кряж займає площу 317 га., належить до Мостівського лісництва, Мізоч-Повчанського фізико-географічного району, Повчансько-Мізоцького геоботанічного району. Мізоцький кряж має такі геологічні характеристики: «Останцеві гори, добре виділені у рельєфі, Ділянки, покриті мішаним лісом, властиві для лісостепу»
Крім того до ландшафтного парку входить також Мізоцький парк, як пам’ятка садово-паркового мистецтва. Він займає площу – 15 га., знаходиться в смт. Мізоч, належить до Мізоч-Повчанського фізико-географічного району, Повчансько-Мізоцького геоботанічного району. Коротка характеристика: «Старовинний декоративний парк на р. Стубелка, заснований в середині 19 ст. Збереглись багато видів вікових дерев».
Згідно з «Переліком пам’яток культурної спадщини Мізоцької селищної ради», на території Мізоча розміщено пам’ятки монументального мистецтва:
-          Пам’ятник Богдану Хмельницькому, встановлений в 1957 р. з бетону та цегли. Висота пам’ятника 3,8 м. У держреєстрі нерухомих пам’яток України занесений під № 102 від 17.02.1970р.
-          Пам’ятник поетові Т.Шевченку, встановлений в 1957 р. з бетону та цегли. Скульптор Безюк Л.Л. У держреєстрі нерухомих пам’яток України занесений під № 102 від 17.02.1970р.
-          Братська могила радянських воїнів та жертв періоду ВВв, встановлений в 1944 р. з бетону, цегли, мармуру. Скульптор Сапіга В.Г. У держреєстрі нерухомих пам’яток України занесений під № 102 від 17.02.1970р.
-          Могила невідомого льотчика радянської армії, встановлена в 1941 р. (біля приміщення Мізоцького залізничного вокзалу) У держреєстрі нерухомих пам’яток України занесений під №477-р від 25.10.1993 р.
Пам’ятки архітектури
-          Колишній будинок ксьондза (мурований). Побудований у ХVІІІ ст.. на вул. Липки. На даний час в цьому приміщенні знаходиться Мізоцький будинок школярів та молоді.
-          Парафіяльний костел ім.. Яна Непомуцена (мурований) в 1795 р. вул. Липки. На даний час костел перебудовано у православну церкву ( знято покатий дах і надбудовано 3 куполи).
-          Оранжерея Карвицьких мурована в ХVІІІ- ХІХ ст.. Знаходиться в Мізоцькому парку над ставом. В 60-ті - 80-ті роки ХХ ст.. тут був ресторан «Голубий Дунай», на даний час оранжерея напіврозвалена.
Відомі Мізочани:
Бачишин Богдан Дмитрович народився в 1962 р. в Мізочі. Кандидат технічних наук із спеціальності «Геодезія», доцент. Працює викладачем у Національному університеті водного господарства та природокористування.
Белешко Дмитро Тимофійович народився в 1953 р. в Мізочі. Доцент кафедри математики та методики її викладання в РДГУ.
Гребенюк Анатолій Володимирович народився в 1955 р.
Генерал-лейтенант, в 2003 р. призначений на посаду заступника Міністра оборони Росії, а в 2006 році – генерал армії Росії. Має звання «Заслужений будівельник Російської Федерації і Азейбаржану», доктор технічних наук. (у 1994 році очолював в Москві Головне управління спеціального будівництва Міністерства оборони)
Демидюк Володимир Іванович народився в 1964 р.
Навчався в Московському державному університеті на хімічному факультеті, в 1990 р. захистив дисертацію з фізичної хімії. Шість років працював в університеті м. Інчон (Південна Корея). В 2005 р. отримав наукову стипендію ім.. М. Кюрі. В 2005-2008 роках працює науковим співробітником Манчестерського університету. З 2008 р. працює в Королівському університеті м. Белфаста, Великобританія.
Демчишин Михайло Гордійович народився в 1932 р.
Доктор технічних наук, завідувач відділу інженерної геології Інституту геологічних наук Національної академії наук України, професор кафедри геобудівництва і гірничих технологій Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», віце-президент та член-кориспондент Українського центру Міжнародної Академії наук Євразії.
Жуковський Василь Миколайович народився в 1952 р.
Доцент кафедри іноземних мов Острозької академії, «Відмінник народної освіти України». В 2004 р. захистив докторську дисертацію в Інституті педагогіки Академії педагогічних наук. В 2005 р. нагороджений церковним орденом архістратига Михаїла, та став настоятелем храму преподобного Федора Острозького при Національному університеті «Острозька академія», одночасно працював проректором з навчально-виховної роботи, а з 2007 р. – декан гуманітарного факультету НУ «Острозька академія»
Лісковецький Віталій Іванович народився в 1972 р.
Заступник начальника в Заслуженому колективі України Ансамблі пісні і танцю Збройних сил України, підполковник.
Максімцев Юрій Романович народився в 1973 р.
Доцент кафедри фізики в РДГУ, кандидат фізико-математичних наук.
Міщенко Сергій Олександрович народився в 1956 р.
Кандидат економічних наук. В 1978-1980 р.р. працював перекладачем в апараті радника Посольства СРСР в Йємені. В 1980-1982 р.р. – економіст, а в 1985 р. аспірант в Інституті соціально-економічних проблем зарубіжних країн Академії наук України. З 1990 р. – Генеральний директор ТОВ «ІЛТА»у Києві. Президент Федерації фехтування України. Член Науково-освітнього комітету України.
Нестерук Микола Олександрович народився в 1952 р.
2005-2006 р.р. працював проректором в Національному університеті харчових технологій. З 2006 р. – заступник директора ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».
Нечаєва Ольга Костянтинівна народилася в 1970 р.
Заслужений майстер народної творчості України. Учасниця міських, обласних і всеукраїнських виставок декоративно-ужиткового мистецтва. Створює чарівні квіткові композиції у техніці макраме.
Омельчук Людмила Тарасівна народилася в 1959 р.
Доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою економіки Бєлгородського університету споживчої кооперації, почесний член-кореспондент Російської Академії суспільних Наук, почесний працівник вищої школи РФ.
Пальчевський Руслан Степанович народився в 1972 р.
Кандидат історичних наук . Доцент кафедри історії України РДГУ.
Парфенюк Володимир Корнійович народився в 1956 р.
Доктор медичних наук, дійсний член Академії Військових наук Росії.
Постоловський Руслан Михайлович народився в 1951 р.
Кандидат історичних наук, професор, ректор РДГУ, зав. кафедрою всесвітньої історії, директор Рівненського інституту слов’янознавства. Академік Міжнародної слов’янської академії наук, академік Української академії економічної кібернетики. «Відмінник освіти України»
Слободюк Олексій Миколайович народився в 1954 р.
Очолює відділ економічної безпеки РАЕС. Самодіяльний художник, пише чудові картини.
 Відомі люди, які народилися не в Мізочі, але пов’язані з Мізочем.
 Овсійчук Степан Якимович народився в 1939 р. в с.Півче, навчався в Мізочі.
«Заслужений юрист РРФСР», перший голова кваліфікаційної колегії суддів Росії,, у 2000 р .- мировий суддя м. Благовєщинськ, з 2004 р. – доцент кафедри цивільного права в Амурському державному університеті.
 Перета-Барановська Тереза Семенівна народилася в 1934 р. на Волині, навчалася в Мізочі.
Заслужена артистка України, працювала в Сумському театрі, Артемівському Театрі, Івано-Франківському обласному музично-драматичному театрі ім.. І.Франка.
Хабатюк Юрій Федорович 1940 р.- 1985 р. народився в с. Глинськ, жив і працював в Мізочі.
Кандидат філологічних наук, літературознавець, вчитель історії, поет.
Шах Зінаїда Савелівна 1905 р-1978 р. народилася в с. Стара Мощаниця, жила в Мізочі.
Ланкова. Герой Соціалістичної праці, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, депутат Верховної Ради УРСР.
  
Джерела:

 Історія міст і сіл УРСР: Ровенська область.- К., 1973.- С. 321 - 329

 Пура Я. Край наш у назвах: Здолбунівський район.- Рівне, 2002.- С. 280

 Перелік пам’яток культурної спадщини Мізоцької селищної ради

 Паспорт смт. Мізоч Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області.-
    Архів Мізоцької селищної ради, 2011 р.

 Теодорович М.І. Историко-статистическое описаніе церквей и приходов Волынской                    епархіи. Т ІІ Дубенскій уезд.- Рівне: Видання Рівненської єпархії Української 
 Православної Церкви, 2011.-С. 911-922

 Брокгаузь Ф.А., Ефрон И.А.Энциклопедическій словарь.- Т. ХІХ.- С.Петербургь, 1896.-
       С. 242

 Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся: Краєзнавчий словник від 
       найдавніших часів до 1914 року в 2 т. Т.2 .- Канада,1986.- С. 87-88

 Історичний нарис про селище Мізоч.- Архів Мізоцької селищної ради, 1964 р.

     Дермансько – Мостівський регіональний ландшафтний парк: проблеми становлення:
 Матеріали науково-практичного семінару.- Київ, 2001.- 134 с.

Жив'юк А.А. З історії Мізоча// Вісник Мізоча.- 2006.- "3.- С. 2

 Михальчук Р. Мізоч: трагічні сторінки історії 1939-1955.- Рівне: видавець Возень, 
        2010.- 252 с.

 Михальчук Р. Рідний Мізоч: Краєзнавчий нарис// Вісті Рівненщини.- 2009.- 16 лип.- С.13

 Столярчук Б. Митці Рівненщини енциклопедичний довідник.- Рівне: видавець Возень, 
        2011.- с. 232

 uk.wikipedia.org/wiki/Мізоч

 Видатні мізочани: біографічний довідник.- Мізоч: Мізоцький ліцей, 2009.- 70 с.

Детальнішу інформацію можна отримати в Мізоцькій міській бібліотеці за адресою:
вул. Липки 14
смт. Мізоч
Здолбунівський р-н.
Рівненська обл.


Історичну довідку склала завідуюча Мізоцькою міською бібліотекою – філією №2 Пальчевська Оксана Василівна

2 коментарі:

  1. Чому немає сучасної історії?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Матеріал дуже об'ємний, постараюсь частину розмістити на сторінці, але за більш детальною інформацією краще звернутися до бібліотеки.

      Видалити