вівторок, 16 грудня 2014 р.

Низький уклін Героям України

Українське військо тільки народжується, але воно вже є боєздатним та сильним духом. І цьогорічне свято чи не вперше набуло справжнього патріотичного значення. Щодня, щохвилини ми думаємо про наших Захисників, разом з їхніми матерями молимось за збереження їх здоровя та життя, за мир на нашій землі. Образ Українського Воїна став реальним, ми знаємо їх в обличчя, їх імена – ми просто знаємо їх.
Низький уклін та щира вдячність нашим Захисникам. Вічна пам'ять полеглим за свободу та незалежність України.
Віддати шану полеглому Герою України Тарасу Якимчуку прибули на цвинтар в Мізочі голова районної ради Василь Тимощук, голова райдержадміністрації Олександр Бухало, заступник голови райдержадміністрації Валентина Бондарчук, селищний голова Богдан Похилюк.



В цей день у школі відбулася лінійка-реквієм до відзначення Дня Збройних Сил України та вшанування памяті загиблого за свободу та незалежність України Тараса Якимчука. На навчальному закладі, де він навчався, встановлено меморіальну дошку – для увічнення памяті про Героя та його Подвиг.

Звучить Гімн України, і маленька ручка першокласника шукає серце… Розповідь про нашого загиблого земляка, і діти уважно слухають, а наймолодшим вчителі ще й повторюють, бо малечі таку біду зрозуміти важко… Звучить пісня «Ой, не вбивайте синів! Твоїх, земле, синів…», і не стримують сліз діти та вчителі, плаче Мати…

Жінко, чого ви плачете?
Ваш син-герой…
Ви що, не бачите?
Ще цей хлопчина і он той...
Героєм був мені завжди....
З тих пір, коли почав іти...
З тих пір, коли сказав він мама.....
Я так раділа... так ридала....
Від щастя сльози проливала,
Так, ніби знала, ніби відчувала.....
Я так його тримала, так оберігала...
Та все ж пішов за іншу битись маму....
Мені ж залишив вічну рану...
А я дзвонила, кажу: "Сину,
Іди додому, бо там гинуть."
А він: "Неправда, тут все мирно."
Мені від того було дивно…
І я його чекала, так чекала....
Він вернеться! Я вірила! Я знала!
І він приїхав. Не колись, а нині.
Виходжу я... дивлюсь …
Моє дитя у домовині...
"Як справи, синку? Ну, кажи, як справи?
Чого мовчиш? Не хочеш подивитися на маму?
Відкрий же очі, вставай! Ти хочеш так лежати?
Втомився, певно? Вирішив поспати?
Боже, я тебе укрию. Ти ж такий холодний…
Живіт запав, напевно, ще й голодний...
Ходи, я вже на стіл накрила....
Ходи, тебе чекає вся родина…"
А люди кажуть, що здуріла...
Що мертву так трясу дитину...
Та що ті люди...
Що вони там знають...
Мій син – Герой!
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!




( стаття та фотографії Черниш Л. М.
опубліковано в газеті "Мізоцький Промінь)


Немає коментарів:

Дописати коментар