Народилася Ліда Зіновіївна в Мізочі, в
сільській родині.
Після закінчення Мізоцької середньої
школи навчалася в Ковельському
медичному училищі. Отримала направлення на
роботу в Мізоцьку
центральну районну лікарню, де 34 роки пропрацювала в
пологовому
відділенні.
Вишивати
почала ще в дитинстві, коли їй було 10 років вишила святковий
фартух і
подарувала його бабусі. Колись старенькі люди на свята одягали
вишиту сорочку,
рясну довгу спідницю і вишитий фартушок. Так ходили
до церкви чи на гостини.Працюючи в лікарні – кожну вільну
хвилинку
вишивала барвисті серветки, подушечки, рушники, картини.
В 1964 році у Лідії Зіновіївни народився
перший син і до цієї радісної
події вона вишила портрет Т.Г.Шевченка, який і
досі зберігає у різьбленій
рамі. На цій картині великий поет – немов живий.
Згодом вишила барвисту
картину «Полювання на левів», яка і до сьогодні не
втратила чистоти і
яскравості барв. Вишивати ікони почала із 2000 р. Дивлячись на
ці ікони
відчуваєш їх красу,розумієш скільки праці і вміння вкладено в кожну з
них
умілими руками майстрині. Адже висота ікони близько метра, все зашито
дрібненькими хрестиками.
На сьогоднішній день у її колекції понад
30 ікон. Кожна неповторна,
з гармонійно підібраними кольорами та відтінками.
підібрати нитки, щоб обличчя було мов живе.
Коли щось не виходить – Лідія Зіновіївна
просить допомоги у
Святого Серафима Саровського, з молитвами до нього –
створила 5 ікон.
Вишиті ікони часто дарує своїм рідним та
близьким . Ікону «Молитва
Серафима Саровського на камені» - подарувала
Благодійному фонду
«Енциклопедія Серафима Саровського», який знаходиться в
Москві,
за це Благодійний фонд нагородив майстриню Почесною медаллю,
книгою про
святого та іконою.
Роботи: «Ісус на оливній горі», та вишитий
рушник Ліда Зіновіївна
подарувала українській діаспорі в Америці.
Ліда Зіновіївна вже на пенсії, вона, як
і кожна жінка в селі - доглядає
город, домашню живність, дає лад хатній роботі. І серед цієї круговерті
вона неполишає улюбленої справи. Тільки з’явиться вільна хвилинка –
голка вжев
руках, хочеться нашити хоч кілька хрестиків. На вишивання
ікони,чи картини в
середньому йде два місяці.Ліду Зіновіївну люблять діти,
внуки.
Ось, як про неї пише внучка Ольга Головницька в місцевій газеті
«Вісник
Мізоча»:
«Я народилася на невеличкому хуторі з
дещо дивною назвою – Херма.
З раннього дитинства пам’ятаю, що виростала серед
неповторної мальовни-
чої природи в атмосфері
краси і гармонії. А творцем цієї гармонії вважаю
свою улюблену бабусю
Ліду. Вона насправді чарівниця. Адже, до чого б не
торкалисяїї руки – все враз
оживає, розквітає різними барвами, милує зір,
даруєспокій і благодать душі.
Моя бабуся найкраща у житті
А руки у бабусі – ну просто золоті!
Вони що хочеш вміють,
Скрізь роблять чудеса:
То місять щось, то миють,
Подивишся – краса!
З кожної насінники, кинутої в землю,
виростають прекрасні квіти. Зігріті
її любов’ю, вони квітнуть
різноманітними барвами та зачаровують красою.
Мабуть, оця Богом дарована любов
до всього живого зумовила і вибір
життєвого шляху моєї бабусі. Багато років
вона невтомно і натхненно
допомагала з’являтися на світ дітям, адже за
професією вона акушерка.
Не один десяток мам з вдячністю пригадують її допомогу
і підтримку
під час нелегкого випробування – народження дитини.
Велике і добре серце бабусі Ліди, її
любов до краси, до життя найяскравіше виражаються у її захопленні і лягають
хрестиками на полотно, чудодійним
способом перетворюючись на квіти, картини,
рушники та доріжки. А ікони,
створені нею, викликають захоплення і трепет
серця. Я вірю, що цим даром
надихнув її сам Господь.
Адже дійсно, хто творить красу і добро
навколо себе, той і отримує добро у
відповідь. Якби всі люди стали хоч трішки
схожими на мою бабусю Ліду, у
світі стало б набагато менше насилля і зла.»
Про майстерність Лідії Головницької неодноразово писали на
сторінках
місцевих і районних періодичних видань.
Без виставки її чудових робіт
не обходиться ні одне святкове дійство
в селищі та в районі.
Немає коментарів:
Дописати коментар