Відомі люди селища

ВІДОМІ МІЗОЧАНИ

ГЕРОЇ ВІЙНИ

Васюков Володимир Вячеславович

Народився 1 березня 1982 року в селищі Мізоч в багатодітній сім’ї.

Мама Галина Павлівна працювала завідуючою дитячого садочка «Малятко», а тато Вячеслав Васильович був фельдшером станції швидкої допомоги. У Володимира є два брати і дві сестри.

Володя із мамою Галиною 2021 р.

У 1989 р. пішов навчатися в Мізоцьку середнью школу. По закінченні школи -  з 1997 р.  по 2004 р. навчався в Кременецькому обласному гуманітарно-педагогічному інституті (тепер Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім. Тараса Шевченка), де отримав вищу освіту за спеціальністю вчитель образотворчого мистецтва, етика, естетика та художня праця.

З 2004 року був членом спілки художників-новаторів Західної України.

2008 року одружився та переїхав жити до Києва.

Володя із дружиною Анною 2019 р.

У 2008-2019 роках працював менеджером відділу продажів в компанії Rainbow Technologies в Києві, а з 2019 року - менеджером продажу у веломагазині VeloGo в Києві.

Володимир понад усе любив Україну, родину, батьків, сім’ю, життя. Був неймовірно життєрадісним і позитивним. Він був прикладом і найкращим братом для своїх братів і сестер, оберігав їх всіх. Був перфекціоністом у всьому. І все, за що він брався, виходило у нього ідеально.

Володя з родиною 2019 р.

Володимир обожнював рибалку, страйкбол, природу, професійно займався велотуризмом, об’їздив усі відомі міста та історичні пам’ятки України. Побував із своїм двоколісним другом і в Польщі…

2017 р.

В Польщі 2018 р.

Дуже багато читав про історію України, і знав її досконало.

Кам'янець-Подільськ 2020 р.

Генічеськ 2020 р.

На Одещині (Бєлгород-Дністровський) 2021 р.

У перший же день війни Володимир пішов добровольцем в територіальну оборону Києва. Потім перевівся в Луганське ТРО. Від початку війни був у найскладніших місцях. Був на передовій, де так швидко згасають життя.

Раніше Володимир не служив в армії. Та оскільки був досить начитаний та обізнаний у військовій справі, отримав звання старшого сержанта, а згодом став командиром роти. Його любили і поважали побратими, бо він старався кожного вберегти. Перед боєм перевіряв спорядження своїх хлопців, бронежилет одягав тільки після того, як пересвідчиться, що весь взвод екіпірований. Зі слів побратимів, Володимир був для них «мамкою». Кожного оберігав, ризикуючи собою, рятував поранених.Та не вберігся сам від ворожого мінометного обстрілу…

фото зроблене Володею вже там, на фронті...

29 жовтня 2022 р. біля населеного пункту Торське Донецької обл. в результаті раптового мінометного обстрілу ворога – загинув, як герой, захищаючи рідну землю. 

Похований 5 листопада в селищі Мізоч, Рівненського району. Рідні завжди пам’ятатимуть про найкращого сина, брата, чоловіка. Про свого Героя, який прагнув Україні і українцям щасливої долі.

Пам'ять про Володимира житиме вічно у серці кожного, хто його знав.

 

ГЕРОЇ АТО

Лук’янчук Сергій Васильович

Народився 27 травня 1981 р. в селищі Мізоч

В 1987-1998 роках навчався в Мізоцькій середній школі.

По закінченні школи - в 1998 році вступив у залізничне ПТУ №2 в м. Здолбунів, де навчався на помічника машиніста.

В 1999 році був призваний на службу в армію. Спочатку потрапив у Хмельницький учбовий корпус І ракетної дивізії в/ч А 4578, девчився на сержанта.

Після отримання звання – був відправлений в бойову в/ч А 1290 у Білу Криницю на посаду – оператор ракетного комплексу «Точка «У» .

Після служби в армії відновив навчання в залізничному ПТУ №2, яке закінчив у 2002 р З 2003 р. по 2009 рік працював в ТзОВ "Мехтрансбуд" на буровій установці. З 2010 р. по 2012 працював в ТОВ "БУ-1 Прилуки".

Був добрим, компанійським, роботящим хлопцем. Брався за всяку роботу. Деякий час займався ремонтом машин. Допомагав батькам по господарству, дуже любив куховарити. Любив подорожувати, жартувати. Любив футбол і часто із друзями їздив на футбольні матчі до Києва, щоб повболівати за улюблену команду.

Був учасником "Революції гідності" в 2004 році.

Указом Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період до Збройних сил України у складі команди В 2988 в/ч В 2968 25 березня 2014 року.

З 16 листопада 2014 року по 1 квітня 2015 року брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверинітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей – згідно з: Розпорядженням Генерального штабу від 19.10.2014 р., Наказом керівника сектору «А» № 116 від 16.11.2014 р; та Наказом керівника сектору «А» № 92 від 01.04.2015 р. - про завершення операції.

Сергію було видано Посвідчення про відрядження в зону проведення антитерористичної операції № 343 від 30.10.2014 р.

Коли закінчився термін служби – в 2015 році підписав контракт на службу в Збройних Силах України  в в/ч А 1232 до кінця особливого періоду…

І от, 19 травня 2020 року мізочани отримали страшну звістку - на 38 році життя, перебуваючи у військовій частині, виконуючи свій військовий обов'язок, раптово помер військовослужбовець - старшина Лук'янчук Сергій Васильович.

21 травня Мізоч прощався із своїм героєм. Віддати останню шану Сергію Лук’янчуку прийшли його побратими, рідні, близькі, друзі, знайомі…

Вічна пам'ять і слава герою!

Комісарчук Олександр Віталійович

народився в 1990 р. в селищі Мізоч. Навчався в Мізоцькому НВК, служив у 2010-2011 роках у військовій частині АО222 Окремий

полк Президента України.

У травні 2015 року був призваний на службу в зону АТО.

Сергій Кригер

Народився в 1971 р. в селі Клопіт Здолбунівського району.

Навчався в Дерманському НВК (1979 – 1986 р.р.), згодом навчався в

Професійно-технічному училищі №28,89 в м. Острог (1986-1989 р.р.),
де здобув професію тракториста. По закінченні - пішов служити в армію.

Займався садівництвом.

14 серпня 2014 року був призваний на службу в зону АТО, де був 

старшиною роти. 

27 вересня 2015 року - звільнений з АТО після 400 діб служби.

На даний час займається улюбленою справою - вирощує смородину, 

малину, агрус. полуниці, сакуру...

Про це можна дізнатися на сторінках Інтернет видань:

http://www.volfoto.inf.ua/pagesi/istomist/statti/2012rik/dm120607/t120613/sakura.htm

http://www.volfoto.inf.ua/pagesi/istomist/statti/2012rik/dm120712/t120718/smorodyn/smorodyn.htm

http://gazeta.ua/articles/sad-newspaper/_buryani-u-smorodini-nakrivayut-solomoyu/511472?mobile=true

Сергій Шолудько

Народився в Мізочі в 1977 році.

Навчався в Мізоцькій середній школі, згодом в СПТУ.

В 1995 році пішов служити в армію.

Повернувшись додому – працював водієм, пожежником, слюсарем по обслуговуванню газового обладнання в Мізоцькій школі-інтернаті.

В березні 2015 року був призваний в зону АТО захищати Україну.

Був командиром гармати, водієм КРАЗу, на якому перевозив солдат

та зброю на бойові позиції, підвозив продукти.

Був дуже добрим, все побачене та пережите на війні глибоко ранило,

але він ніколи про це не розповідав рідним у частих телефонних розмовах.

Не витримало серце Сергія, зупинилося. Йому було всього 38.

Залишилися сиротами сини Дмитро та Михайло.

28 вересня 2015 року провести в останню путь учасника АТО Сергія

Шолудька приїхали його побратими, прийшло багато односельчан.

Восени 2015 р. в Мізочі відбувся турнір з футболу, присвячений пам’яті

бійця АТО Сергія Шолудька. Переможці обох груп передали кубки

переможця у сім’ю Сергія Шолудька.

Відкриття меморіальної дошки герою АТО,мізочанину Сергієві Шолудьку

25 березня 2016 р. в Мізочі відбулося відкриття меморіальної дошки герою АТО, мізочанину Сергієві Шолудьку, який загинув, захищаючи незалежність нашої держави у вересні 2015 року. На заході були присутні представники влади, жителі та гості селища, родичі та друзі загиблого. 

Право відкрити меморіальну дошку, яка закріплена на фасаді Мізоцького НВК, де навчався Сергій – надали його синам Михайлу та Дмитру. 26 березня 2016 року Сергієві мало виповнитися 39 років, але він не дожив і квіти, якими мали вітати його на День народження – лягли на холодний камінь перед дошкою його пам’яті.

Рідні Сергія Шолудька

26 березня 2017 року мало виповнитися 40 років герою АТО, мізочанину Сергію Шолудьку.

Шолудько Сергій Олексійович народився 26 березня 1977 р. в с. Кунин на хуторі Дзіндзілівка. «В день його народження була весняна гарна погода - пригадує мама. Сім’я жила на хуторі в маленькій хатині, в якій і світла не було. Сергій ріс гарним хлопчиком із кругленькими щічками.

Сергій (ліворуч) з братом Ігорем

З братом Ігорем любив бігати по ровах (рівчаки засаджені лісом), гойдатись на верхівках дерев, взимку їздили на санях, а як підросли – на лижах. Яка радість була в хлопців, коли тато зробив для них гойдалку на черешні!

Влітку Сергій любив ходити в ліс по суниці, гриби, а ще дуже любив читати книги. Ще в школу не ходив, а в Мізоцьку бібліотеку за книгами їздив сам.»

Обоє братів чим могли допомагали бабці по господарству, коли батьки були на роботі.

В перший клас Сергій пішов в 1984 році в Мізоцьку середню школу. Важко було добиратися на навчання з хутора маленькому першокласникові, особливо взимку, коли перемітало дороги снігом на висоту його зросту. Коли батьки побудували новий будинок в Мізочі і перебралися туди жити – Сергій був уже в третьому класі. Тепер до школи було бігти близенько, бо вона знаходилася по тій же вулиці Гагаріна, що і його будинок. 

В 2016 р. цю вулицю перейменовано на вул.. Сергія Шолудька.

На змаганнях із конструювання в 3 кл. (Сергій в центрі)

В початкових класах вчився на відмінно, а в старших – на середньому рівні. Класним керівником Сергія була Лахман Наталія Миколаївна.

Сергій був звичайною дитиною, мав багато друзів, під час навчання в школі займався в фотогуртку. З Сергієм ми навчалися в одному класі не підозрюючи, що в майбутньому доля поєднає нас і ми станемо подружжям.

Сергієві - 16

Після дев’ятого класу Сергій вступив в Острозьке СПТУ №28, по закінченню якого пішов працювати водієм в бурякорадгосп «Мізоцький». 

Студент Сергій (стоїть ліворуч)

У 1996 році був призваний на службу в армію. Спочатку служив в учбовій частині в м. Бердичеві, а згодом був переведений в м. Здолбунів, служив в комендатурі водієм.

Повернувшись із армії – пішов працювати пожежником в Мізоцьку пожежну частину.  Одружився. В 1997 році народився син Михайло, Сергій радів, адже дуже хотів сина. А в 1999 році народився син Дмитро, ще одна татова потіха. Сини згадують Сергія, як доброго, хорошого тата, який допомагав їм і роботою і доброю порадою.

В 2000 році Сергій влаштувався працювати в Мізоцьку загальноосвітню школу-інтернат слюсарем по ремонту та обслуговуванню газового обладнання. Там працював 15 років.

На службу в зону АТО Сергія призвали 10 березня 2015 р. Родині сказав: «Треба. Відслужу і повернусь». Проводив на службу його тільки брат Ігор, Сергій не хотів, щоб їхали проводити всі рідні, казав, що так важче буде прощатися. Перші 45 днів проходив службу в військовій частині в селі Дівички Київської області, де знаходиться військовий полігон та навчальний артилерійський полк. Через 45 днів перевели у військову частину В 2095 в селище Мирне, Запорізької області.

З 23 травня 2015 року знаходився на службі в Донецькій області, Володарському районі в «Секторі «М». Тут призначають Сергія головним сержантом-командиром гармати протитанкового артилерійського взводу Бригади-56. Так, як Сергій мав водійські права – КрАЗом перевозив бійців на бойові точки, провізію, зброю… Був випадок, коли машину обстріляли, але у розмовах із рідними по телефону він завжди казав: «У мене все нормально».

23 вересня 2015 року сталася трагедія: не витримало серце Сергія – зупинилося. В цей день він спілкувався з рідними по телефону, старшому синові Михайлу повідомив радісну новину: підписано рапорт на відпустку. Ніщо не віщувало біди. І коли прийшла страшна звістка, що Сергія не стало – ніхто в це довго не міг повірити.

Після демобілізації побратими приїжджали вшанувати пам’ять Сергія на його могилу. Вони казали, що свого командира не забудуть ніколи.

Сергій був хорошою, доброю людиною. Мав багато друзів, яких завжди готовий був підтримати. Майже всю роботу міг і вмів робити. Любив ходити в ліс, на полювання, на риболовлю. Любив відпочивати із сім’єю, друзями на природі.

Рідні не можуть оговтатись від такої втрати. Герої не вмирають! Вони з нами будуть жити вічно в наших душах, в наших серцях!

 Спогади дружини Сергія - Тетяни Шолудько

20 березня 2017 р.

Публікації в пресі, присвячені Сергію Шолудьку

Найкращий на світі...// Нове життя.- 2017.- 24 березня.- С. 7

Черниш Л. Пам'яті Сергія Шолудька// Мізоцький промінь. - 2015.- жовт., (№11).- С. 6

Вдячні за підтримку і за те, що пам'ятаєте //Нове життя. - 2016.- 13 жовт.- С. 8

Пом'янули воїна-земляка //Нове життя. - 2016.- 23 верес.- С. 3

Герої не вмирають! //Здолбунівський промінь. - 2016.- трав., (№ 5).- С. 2

Турнір пам'яті бійця АТО Сергія Шолудька //Здолбунівський промінь. - 2016.- січ., (№1).- С.2

// Нове життя.- 22 верес.- С. 4

// Нове життя.- 2017.- 10 лист.- С. 7

// Нове життя.- 2018.- 23 берез.- С. 7

Якимчук Тарас Володимирович

Народився 6 вересня 1993 року в селищі Мізоч Рівненської області, Здолбунівського району.

В 2000 році, в 7 років пішов у перший клас Мізоцького НВК. Коли на уроках запитували дітей – «Ким ви хочете стати, коли виростете?»

Тарас завжди відповідав: «Хочу стати військовим, щоб захищати свою рідну землю».

 

Його класний керівник – Мельник Алла Бернатівна згадує, що вже в 6 класі він остаточно визначився із вибором майбутньої професії – бути військовослужбовцем. Він із задоволенням займався в гуртку бойового мистецтва "Спас", який діє при Мізоцькому будинку школярів та молоді. Часто їздив на змагання, отримував нагороди за перемоги.

Отож віддзвенів останній дзвінок. Вчорашні випускники здають вступні екзамени до різних навчальних закладів, а Тарас в жовтні 2011 році подає заяву на зарахування його до армії за контрактом.

Коли почалися військові дії на сході України – був відправлений на захист Українського кордону у складі  8-го окремого полку спецпризначення (Хмельницький)     23 липня 2014 р. був важко поранений, помер у вертольоті під час транспортування до шпиталю.

Нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІступеня та медаллю «За доблесть».

 

В 2015 році рішенням Рівненської міської ради Тарасу Якимчуку посмертно присвоєно звання "Почесного громадянина Рівного"

В 2015 році, на вшанування пам'яті загиблого воїна АТО Тараса Якимчука, в Мізочі відкрито пам'ятник та дві пам'ятні дошки.

6 грудня 2016 р. під час святкування Дня збройних сил України в Здолбунівській центральній

районній бібліотеці - завідуюча Мізоцькою міською бібліотекою презентувала відеофільм "Світла пам'ять Тарасу Якимчуку, який загинув в зоні АТО". Фільм про мізочанина, який загинув, захищаючи рідну землю, в 2014 р. поблизу м. Краматорськ Донецької області від

кулі снайпера.

Указом Президента України № 640/2014 від 8 серпня 2014 р. нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Відео можна переглянути за посиланням:

 https://youtu.be/Ko2GFxNx7o0

ПУБЛІКАЦІЇ В ЗМІ

// Мізоцький Промінь.- 2014.- груд., (№12).- С.1

// Мізоцький Промінь.- 2014.- жовт., (№710.- С.1

// Мізоцький Промінь.- 2014.- серп.- С. 1

// Мізоцький Промінь.- 2015.- лип., (№7).- С. 1

// Мізоцький Промінь.- 2015.- серп., (№ 8).- С. 3


// Нове життя.- 25 верес.- С. 8

// вісті Рівненщини.- 16 жовт.- С. 2

// Мізоцький Промінь.- 2015.- серп., (№8).- С. 3

// Мізоцький Промінь.- 2015.- серп., (№8).- С. 5

// Мізоцький Промінь.- 2015.- лист., (№13).- С. 2-3

//Здолбунівський Промінь.- 2016.- квіт., (№4).- С. 2-3


//Здолбунівський Промінь.- 2016.- трав., (№5).- С. 2

//Здолбунівський Промінь.- 2016 лип., (№7).- С. 3

// Нове життя.- 2 верес.- С. 2

// Здолбунівський Промінь.- 2016.- серп., (№8).- С. 2

// Нове життя.- 28 лип.- С. 2

// Нове життя.- 8 верес.- С. 3

// Нове життя.- 2018.- 9 лют.- С. 7

// Нове життя.- 2018.- 20 лип.- С. 7

// Нове життя.- 2018.- 27 лип.- С. 2

Калюжний Вячеслав

Народився в Мізочі в 1993 році по вул. Липки. Навчався в Мізоцькому НВК.

«В зону АТО потрапив 29 серпня 2014 року в містечко Щастя, Луганської області. На вулицях містечка вже звично бачити озброєних людей, якщо хто йде без зброї – виглядає дивно. Місцеві жителі ставляться до солдат по різному, одні допомагають, а інші проявляють агресію. Солдати ж до місцевих ставляться добре. Спочатку було дуже страшно. Бувало хлопці пили спиртне, щоб зняти напругу, тепер звикли. Ліками, одягом, харчами забезпечують волонтери та прості люди. Дуже радіємо, коли отримуємо від дітей листи, малюнки, часто перечитуємо – це додає моральної сили і надії на мир і добро.

Війна дуже змінила моє відношення до життя, тепер я часто звертаюся до Бога і надіюся, що ця війна скоро закінчиться.» 

 Фото із газети "Мізоцький промінь"

Балащак Віталій Михайлович 

Зустріч із школярами в Мізоцькому НВК

Народився в Мізочі в 1983 році. Навчався в Мізоцькій середній школі.

Був призваний в липні 2014 року на військові навчання, а по закінченні був направлений в зону АТО – у Дебальцево на передову.

Про війну Віталій говорить неохоче.

Розповідає, що українські військові воюють більш професійно ніж російські, 

але в російських техніка краща, от вони нею і керують. На початку 2015 року ситуація в Дебальцево значно погіршилася. Ворог почав наступати із усіх боків. Дебальцеве опинилося у кільці, а обстріл став дуже інтенсивним. Українські бійці були дуже виснажені. Тому було вирішено якось вириватися із кільця. 

Відходили 2 дні. Бійцям в тому страшному  пеклі хочеться хоч часточку добра, тому так радіють дитячим малюнкам, оберегам, листам, приручають тваринок: котів, собак і відносяться до них, як до своїх друзів. А тварини відповідають їм любов’ю, попереджають про початок обстрілу - ще тихо, а  

вони вже ховаються -  і тим  рятують бійців.

Фото з газети "Мізоцький промінь"

Віталій був у відпустці 18 днів і вже 15 березня повернувся в зону АТО, обороняти від ворога Україну.

 (народились в Мізочі)

Бачишин Богдан Дмитрович 

народився в 1962 р. в Мізочі. Кандидат технічних наук із спеціальності «Геодезія»,
доцент. Працює викладачем у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Белешко Дмитро Тимофійович 

народився в 1953 р. в Мізочі. Доцент кафедри математики та методики її викладання в РДГУ.

Демидюк Володимир Іванович

народився в 1964 р. Навчався в Московському державному університеті на хімічному факультеті, в 1990 р. захистив дисертацію з фізичної хімії. Шість років працював в
університеті м. Інчон (Південна Корея). В 2005 р. отримав наукову стипендію ім..
М. Кюрі. В 2005-2008 роках працює науковим співробітником Манчестерського
університету. З 2008 р. працює в Королівському університеті м. Белфаста, Великобританія.

Демчишин Михайло Гордійович 

народився в 1932 р. Доктор технічних наук, завідувач відділу інженерної геології
Інституту геологічних наук Національної академії наук України, професор кафедри геобудівництва і гірничих технологій Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», віце-президент та член-кориспондент Українсько-
го центру Міжнародної Академії наук Євразії.

Жуковський Василь Миколайович 

народився в 1952 р. Доцент кафедри іноземних мов Острозької академії, «Відмінник 

народної освіти України». В 2004 р. захистив докторську дисертацію в Інституті педаго-

гіки Академії педагогічних наук. В 2005 р. нагороджений церковним орденом архістратига Михаїла, та став настоятелем храму преподобного Федора Острозького при Національному університеті «Острозька академія», одночасно працював проректором з навчально-виховної роботи, а з 2007 р. – декан гуманітарного факультету НУ «Острозька академія»

Лісковецький Віталій Іванович

народився в 1972 р.Заступник начальника в Заслуженому колективі України Ансамблі
пісні і танцю Збройних сил України, підполковник.

Максімцев Юрій Романович

народився в 1973 р.Доцент кафедри фізики в РДГУ, кандидат фізико-математичних наук.

Міщенко Сергій Олександрович

народився в 1956 р. Кандидат економічних наук. В 1978-1980 р.р. працював переклада-
чем в апараті радника Посольства СРСР в Йємені. В 1980-1982 р.р. – економіст, а в 1985 р. аспірант в Інституті соціально-економічних проблем зарубіжних країн Академії наук України.
 З 1990 р. – Генеральний директор ТОВ «ІЛТА»у Києві. Президент Федерації фехтування України. Член Науково-освітнього комітету України.

Нестерук Микола Олександрович

 

народився в 1952 р. 2005-2006 р.р. працював проректором в Національному університеті харчових технологій. З 2006 р. – заступник директора ДП «Головний науково-дослідний
 та проектний інститут землеустрою».

Нечаєва Ольга Костянтинівна

народилася в 1970 р. Заслужений майстер народної творчості України. Учасниця міських, обласних і всеукраїнських виставок декоративно-ужиткового мистецтва. Створює чарівні квіткові композиції у техніці макраме.

Омельчук Людмила Тарасівна 

народилася в 1959 р. Доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою економіки Бєлгородського університету споживчої кооперації, почесний член-кореспондент

 Російської Академії суспільних Наук, почесний працівник вищої школи РФ.

Пальчевський Руслан Степанович 

народився в 1972 р. Кандидат історичних наук . Доцент кафедри історії України РДГУ

Постоловський Руслан Михайлович

народився в 1951 р. Кандидат історичних наук, професор, ректор РДГУ, зав. кафедрою всесвітньої історії, директор Рівненського інституту слов’янознавства. Академік Міжнарод-
ної слов’янської академії наук, академік Української академії економічної кібернетики.
 «Відмінник освіти України»

Слободюк Олексій Миколайович

народився в 1954 р. Очолює відділ економічної безпеки РАЕС. Самодіяльний художник,
 пише чудові картини.

Відомі люди, які народилися не в Мізочі, 

але пов’язані з Мізочем.

Перета-Барановська Тереза Семенівна 

Народилася в 1934 р. на Волині, навчалася в Мізочі.

Працювала в Сумському театрі, Артемівському Театрі, Івано-Франківському обласному музично-драматичному театрі ім.. І.Франка.

У 1984 році була удостоєна звання «Заслужена артистка України», в 2001 році стала лауреатом премії ім.. В. Стефаника, в 2002 році на Всеукраїнському театральному фестивалі в Тернополі отримала диплом за краще виконання жіночої ролі. 28 грудня 2009 року Тереза Семенівна отримала звання «Народна артистка України».

Хабатюк Юрій Федорович

1940 р.- 1985 р. народився в с. Глинськ, жив і працював в Мізочі.

Кандидат філологічних наук, літературознавець, вчитель історії, поет.

Шах Зінаїда Савелівна 

1905 р-1978 р. народилася в с. Стара Мощаниця, жила в Мізочі.Ланкова. Герой
Соціалістичної праці, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, депутат
 Верховної Ради УРСР.



Джерела:

Видатні мізочани: біографічний довідник.- Мізоч: Мізоцький ліцей, 2009.- 70 с.

Детальнішу інформацію можна отримати в Мізоцькій міській бібліотеці за адресою:
вул. Липки 14
смт. Мізоч
Здолбунівський р-н.
Рівненська обл.